Наукові записки НаУКМА. Літературознавство

Буття у Слові. Пам’яті Володимира Моренця

2022-08-19T15:37:18+03:00

Буття у Слові. Пам’яті Володимира Моренця

Cвобода духу і приреченість втілености: інтелектуальні контроверсії прози Валер’яна Підмогильного

2022-08-19T16:54:08+03:00

У статті проаналізовано філософські екзистенціалістські колізії прози Валер’яна Підмогильного. Він виявився найпослідовнішим урбаністом в українській прозі 1920-х років, показав у «Третій революції» та «Місті» два сценарії стосунків представників рустикальної та урбаністичної культури. У повісті зображено брутальне завоювання міста, підкорення й поганьблення. Це шлях справедливої, але однаково безвихідної, як для переможців, так і для переможених, помсти. Натомість у романі йдеться вже про опанування й засвоєння вихідцем із села міської елітарної культури, про долучення «чорнозему» до творення мистецьких цінностей. «Повість без назви» В. Підмогильного – одна з дуже небагатьох безпосередніх фіксацій травматичного досвіду початку 1930-х років.

Опозиція мистецького і вжиткового в прозі Н. Кобринської

2022-08-19T17:12:45+03:00

У деяких своїх прозових текстах Н. Кобринська звертається до модерністського мотиву краси, що протистоїть меркантильному і прагматичному світові. Символічна мова оповідання «Жидівська дитина» тримається на опозиції красивого/вжиткового, адже в цьому тексті йдеться не так про Гіндину жадібність, як про усвідомлення нею невжитковості краси. В оповіданні «Liebesahnung» Н. Кобринська цікаво експериментує з відтворенням роботи пам’яті й роботи бажання на позасвідомому рівні. Світ реального і світ уявного чітко розмежовані: обсесивна перейнятість головного героя красою жінки на портреті залишається естетичним переживанням, а спроба екстраполяції чоловічих фантазмів на дійсність як таку зазнає фіаско. В казці «Чудовище» мистецтво постає радше як аномалія, виняток, що в межах конвенційних уявлень працює як втеча від реального. Н. Кобринська вельми чутлива до естетичних пошуків межі століть: на стильовому рівні в її текстах переплітаються елементи реалізму, імпресіонізму, естетизму і навіть декадансу, попри очевидне
переважання першого в її творчості.

Місце літературного маніфесту у XXI столітті

2022-08-19T17:28:23+03:00

У статті розглянуто проблему відсутності маніфесту як жанру в сучасному літературному дискурсі та перспективи його відродження. Висвітлено історичні й теоретичні причини «моменту маніфесту» на початку ХХ ст. та згасання маніфестарної практики у другій половині XX ст. Надано порівняльний аналіз двох ключових аспектів маніфесту – перформативного та теоретичного – у межах репрезентативних епох модернізму та постмодернізму.

Василь Гайдучок – поет одного циклу

2022-08-19T18:29:09+03:00

У статті розглянуто єдиний відомий цикл Василя Гайдучка, опублікований у журналі «Скриня». Текст проаналізовано з огляду на проблему мовчання, яка є принципово важливою для українського поетичного андеграунду, хоча й осмислюється в різних аксіологічних і значеннєвих площинах. Поезію зіставлено з текстами інших поетів-скринян.

«...Cеред скитів-чинбарів»: підступи до символіки взуття у творчості Віктора Петрова-Домонтовича

2022-08-19T18:48:37+03:00

У статті проаналізовано комплекс мотивів (дивак – святий – мандрівник – мужик – злидар – чоботи/черевики (річ) – хода – віршування), на який часто натрапляємо як у художніх творах, так і в літературознавчих розвідках та мемуарній прозі Віктора Петрова-Домонтовича. Зроблено спробу виявити, як цей комплекс мотивів, побудований на метонімічних зсувах, актуалізує інтертекстуальні зв’язки з нарисом Барбе д’Оревільї «Дендизм і Джордж Бреммель», повістю Жоржа Дюамеля «Щоденник святого», повістю О. де Бальзака «Серафіта» та полемічними трактатами Івана Вишенського. Докладніше розглянуто особливості функціонування зазначеного комплексу мотивів у повістях В. Петрова-Домонтовича «Дівчина з ведмедиком», «Доктор Серафікус», «Аліна і Костомаров» і статті «Петербурзькі повісті М. Гоголя».

«Знак терезів» Максима Рильського: проговорення травми соцреалізму і спроби її подолання

2022-09-01T13:54:56+03:00

У статті проаналізовано першу соцреалістичну збірку Максима Рильського «Знак терезів», написану після піврічного ув’язнення поета 1931 року. Окреслено стратегії проговорення письменником травми вимушеного переходу в соцреалістичне письмо, а також шляхи проявлення себе у віршах збірки як поета-неокласика. Незважаючи на те, що «Знак терезів» – це збірка, яка засвідчила соцреалістичний злам у творчості М. Рильського, поет навіть у ній звертається до неокласичних образів, французької культури й текстів світової літератури.

Полемічна література та карнавальна культура: аспекти (не)перетину

2022-08-19T15:58:21+03:00

У статті, спираючись на теоретичні дослідження М. Бахтіна про Ф. Рабле щодо карнавалу та амбівалентності природи сміхового, увагу зосереджено на елементах карнавальної культури, ознаки якої трапляються у «Книжці» українського полеміста ХVІ ст. Івана Вишенського. До таких елементів належать риси серйозно-сміхових жанрів, наприклад менніпеї та «сократичного діалогу», а також жанр, сформований представниками філософської течії кінізму (ІV ст. до н. е.), – діатриба, або жанр моральної проповіді. Іншими ознаками карнавальної культури, окрім жанрових реліктів, є потужна словотворчість, фамільярне мовлення, творення абсурдного художнього світу. Можна сказати, що такі риси карнавальної культури у «Книжці» вже втратили особливість амбівалентного сміху. Це пов’язано з іманентним спротивом матеріалу, тобто його, матеріалу, умовністю і новим значенням.

До образу Агапіта Печерського в українських списках «Ходіння Агапія до раю» XVI–XVII століть

2022-08-19T16:25:59+03:00

У статті зроблено спробу окреслити механізми рецепції апокрифічного «Ходіння Агапія до раю», візантійський протограф якого датують V–VI ст., в українській літературі доби Середньовіччя та раннього Модерну. Описано національні відмінності між грецькою версією пам’ятки, Успенським збірником ХІІ–ХІІІ ст. та пізніми списками тексту з українських рукописів XVI–XVII ст. Особливу увагу надано перекладацьким та інтерпретаційним стратегіям переписувачів Успенського збірника, Білоруського рукопису Чудового монастиря XVI ст. та рукопису Степана Комаревського XVII ст. Висловлено гіпотезу, що перетворення Агапія-паломника на Агапіта-цілителя в українських списках XVI–XVII ст., так само, як і докорінно переписаний фінал версії апокрифу у складі Білоруського рукопису Чудового монастиря, сталося під впливом оригінальної літератури Київської держави, а саме «Києво-Печерського патерика» та місцевого авторитету св. Агапіта Печерського.

«Щоб невимовність, велику, як вічність, передати словами...». Проблема поетичного та людського покликання у романі Г. Броха «Смерть Вергілія»

2022-09-03T09:24:58+03:00

У статті йдеться про вічну й завжди актуальну проблему творця і творіння, порушену австрійським письменником першої половини ХХ століття Германом Брохом у романі «Смерть Вергілія». Брох дає власну інтерпретацію наміру античного поета наприкінці життя знищити свій найдовершеніший твір, один із вершинних зразків давньоримської літератури – «Енеїду», осмислюючи у такий спосіб його творчість (а також і свою) як прагнення до пізнання істини. Австрійський письменник, відповідно до власної теорії цінностей, акцентує на християнській складовій непростого рішення Вергілія, стверджуючи, що справжній обов’язок поета – не в служінні красі, а в тому, щоб «будити і йти на поміч». В одночасній присутності у творі античності, середньовіччя і сучасності народжуються нові сенси, пов’язані з проблемою поетичного та людського покликання. Також акцентовано увагу на творенні Брохом власного орфічного (вергіліївського) міфу, де через прагнення пізнання Вергілій прийшов до Бога-Спасителя, на процесі відмирання старих пріоритетів і народження нових у неосяжних глибинах душі античного поета, що болісно звільняється від орфізму й доєднується до найважливіших християнських цінностей – любові до людини, служіння, смирення, самозречення та милосердя.

Тема магії в циклі романів Анджея Сапковського «Відьмацька сага»

2022-09-01T16:58:56+03:00

У статті розглянуто роль магії у фентезі-циклі «Відьмацька сага» Анджея Сапковського. Авторка статті зосереджує увагу на видах магії та магічних ритуалах, зображених у романах. Виявлено особливості сприйняття письменником сфери магічного. Доведено, що зображення магії щільно повʼязане з дійсністю і вирізняється етіологізмом (у цьому полягає ключова відмінність міфу від казки). У тексті окталогії наявний мотив олюднення демонічних сутностей, а магічні перетворення, здійснені силою любові, відіграють важливу роль, що свідчить про неоміфологізм А. Сапковського.

Принципи творення та роль множинності світів у літературному тексті (на основі творчості Льюїса Керрола)

2022-09-01T14:36:21+03:00

Сучасна популярна, жанрова і позажанрова література, а також інші види мистецтва покладають в основу своїх творів плюральну структуру художнього Всесвіту. Проте бачення Універсуму як множини є традицією, що тягнеться до середньовіччя й далі. У статті розкрито парадигму розвитку явища плюральних світів у теології, філософії, модальній логіці й літературознавстві, а також виокремлено головні принципи конструювання множинного художнього Всесвіту. Результати дослідження оприявлено за допомогою текстів Льюїса Керрола «Аліса в Країні Див» і «Аліса в Задзеркаллі», де множинні світи не лише мають декоративну функцію, а й виконують ідентифікаційну роль і на персональному рівні, і на рівні окремого світу.

Травма Голокосту, часосприйняття та поетика темпоральності у збірці «Автобіографічні нотатки» й романі «Подорож» Іди Фінк

2022-09-01T17:30:48+03:00

У статті проаналізовано поетику темпоральності на тлі травми Голокосту у збірці «Автобіографічні нотатки» й романі «Подорож» Іди Фінк. Виділено загальні категорії часосприйняття у літературі про Голокост, серед яких – трансісторична нарація, притаманна літературі про Голокост. З’ясовано шляхи репрезентації часу під впливом травми Голокосту ізраїльської письменниці Іди Фінк. Визначено концепцію утворення «відтинків часу» у творчості І. Фінк, згідно з якою нарацію поділяють на перший і другий «відтинки часу». На підставі аналізу оповідань та автобіографічного роману письменниці доведено, що травма Голокосту безпосередньо впливає на зображення темпоральності так, що від «відтинка часу» залежить поетика творів. Запропоновано виокремити «третій відтинок часу», який зумовлений постголокостними творами. Отримані теоретичні та практичні дані можуть стати у пригоді в подальших дослідженнях травми та категорії темпоральності в літературі про Голокост.

«Жам Жойс», французький письменник: рецепція Джеймса Джойса в українській періодиці 1920–1930-х рр.

2022-09-01T17:44:19+03:00

У статті розглянуто рецепцію творчості Джеймса Джойса в підрадянській та західноукраїнській періодиці 1920–1930-х років. Детально проаналізовано помилку, якої припустився Антін Павлюк у статті «Новий роман у французькій літературі» 1927 року, коли назвав Дж. Джойса французьким письменником і транслітерував його ім’я на французький лад. Визначено, що станом на 1927 р. Дж. Джойс був достатньо маловідомим письменником для радянської критики, а набагато повніше рецепція відбулася у Західній Україні в 1930-х.

Прерафаеліти та літературне християнське відродження у Великій Британії

2022-09-01T18:13:20+03:00

Статтю присвячено дослідженню загальних тенденцій християнського та католицького мистецького відродження у Великій Британії. Цей рух вписується у ширший контекст християнського мистецького відродження, яке стало вагомим явищем у всіх західних літературах і культурах (Франсуа Моріак, Жорж Бернанос, Жюльєн Ґрін, Поль Клодель, Шарль Пеґі, Ґертруда фон Ле Форт, Генріх Белль, Сіґрід Унсет, Ґрація Деледда, Раміро де Маесту, Хосе Берґамін, Міґель Унамуно, Моріс Дені, Поль Ґоґен, Жорж Руо, Франсуа Пуленк, Артюр Онеґґер, Олів’є Мессіан тощо). Те, що об’єднує в один мистецький рух літературу й образотворче мистецтво, яке має риси християнського та католицького відродження в Англії, – прагнення повернення до культурного та релігійного коріння Європи. У художників це особливо проявилося в осучасненні тематики, яка органічно охопила християнські мотиви: вони майстерно і з натхненням переклали біблейські сюжети на сучасну проблематику, яка, водночас, є вічною. Вагомим для письменників і художників цього напряму є повернення актуальності євангельського послання для сучасників, що виявляється у змісті художніх творів, образів і структурних елементів.

Фланерські практики в оповіданнях «Жаль» Лесі Українки та «Переслідувач» Кармен де Бурґос: жіночий погляд

2022-09-02T13:32:42+03:00

У статті здійснено порівняльний аналіз оповідань «Жаль» Лесі Українки та «Переслідувач» Кармен де Бурґос. Предметом аналізу студії є жіночі фланерські практики, що починають формуватися внаслідок освоєння жінками міських просторів. Героїні текстів, опановуючи місто, однаково переживають екзистенційний досвід тиску патріархального суспільства. Водночас художні форми вираження соціального тиску різняться: Леся Українка втілює його через відчуття жалю у головної героїні, а К. де Бурґос – через таємничий погляд постаті переслідувача, що зумовлено художнім задумом письменниць. Результат порівняння відкриває подальшу перспективу дослідження жіночого фланерства у літературному дискурсі.

Ще раз про стоїцизм Лесі Українки (на матеріалі ранньої лірики)

2022-09-02T15:59:47+03:00

Ранню лірику Лесі Українки проаналізовано з урахуванням її боротьби з невиліковною недугою під кутом зору етики подолання – стоїцизму. В цьому вона повністю належить епосі пізнього модерну, однак суттєво відрізняється від декадентства з його культом хвороби, смерті, зів’янення та віддаленістю від соціальних проблем, а також від постмодерну з його етичними симулякрами. Зроблено наголос на органічному характері такого стоїцизму, який був не тільки поетичною темою, а й життєвою позицією поетеси. Простежено точки дотику з етикою Канта, Фіхте, Ніцше, Сартра та ін. Поетичні приклади розглянуто в плані запропонованого нами поетичного мотиву excelsior («вище і далі»).