Наукові записки НаУКМА. Літературознавство

Простір спогаду в творчості Лесі Українки

Віра Павлівна Агеєва — 2025-03-17

У статті йдеться про інтерпретацію мотивів пам’яті, про актуальність проблематики пам’яті та антиколоніалізму в творчості Лесі Українки, бо для підпорядкованої, колонізованої нації існує загроза втрати самого права розповідати про своє минуле. Особисті згадки так само важливі для митців, як і колективна пам’ять. Ідеться про пам’ять-ностальгію, пам’ять-відплату, пам’ять-спадок тощо. Письмо, книжка, карбування на камені, портрет, мелодія — усе це носії або медіатори, необхідні для зв’язку з минулим. Роль літератури як охоронниці колективної ідентичності в Україні є особливо значною, і цим колізіям поета та можновладця присвячено знакові сюжети Лесі Українки.

Ритуально-міфологічний субстрат збірок Віри Вовк «Меандри» і «Мандаля»

Катерина Павлівна Балашова — 2025-03-17

У статті авторка розглядає збірки Віри Вовк «Меандри» і «Мандаля», виявляючи ритуальні інтенції поетичного тексту. З’ясовано, як саме функціональний взаємозв’язок обох книжок корелює з єдністю міфу та ритуалу, а також проаналізовано складне співвідношення вербального і невербального пластів. Визначено основні мотиви (загубленість у світі, шлях ззовні всередину для пізнання світу і власної суті) та ключові образи збірок. Мовну поліморфність, синестезію тексту, органічне поєднання гетерогенної символіки з питомою українською розглянуто в контексті ритуальної телеолоґії збірок.

Норма, раціо, мова: відьомство і його зв’язок із дискурсами влади в «Конотопській відьмі» Григорія Квітки-Основ’яненка

Ірина Василівна Борисюк — 2025-03-17

У статті проаналізовано мовні механізми конструювання (не)нормативного й (ір)раціонального в описаному Г. Квіткою-Основ’яненком патріархальному суспільстві. Мовні стратегії підважування владного дискурсу, як-от повтор і пародія, проаналізовано у зв’язку з феноменом відьомства. Відьма в повісті Квітки-Основ’яненка, як і загалом у патріархальній культурі, є втіленням образу Іншого, що водночас лякає, зачаровує і провокує агресію. Що характерно, ця інакшість не обмежується гендерною площиною, а має також релігійну, національну і навіть соціальну складові. Цей тіньовий, маргіналізований простір є місцем витіснення, де панує ірраціональне і ненормативне, де піддається сумніву конвенційність мови, а також легітимність влади і соціальних ієрархій.

Літературний репортаж 1920–1930-х років як жанр лівого мистецтва (на матеріалах журналу «Нова генерація»)

Олена Віталіївна Голота — 2025-03-17

У статті проаналізовано побутування жанру літературного репортажу на сторінках журналу «Нова Генерація» (1927–1930). Увагу приділено текстам, означеним редакцією за жанром репортажем, літрепортажем і їхніми варіаціями. Розглянуто також усі знайдені в журналі дотичні до жанру зауваження, коментарі та критичні статті. Встановлено, що, попри активний розвиток жанру «літературного репортажу» в означений період, дискусійним залишаються питання його характерних ознак і як наслідок — розмежування репортажу, літературного репортажу і нарису. Більшості аналізованих текстів притаманна синкретичність жанрових ознак, часом трапляються експериментальні форми, як-от віршований чи полемічний репортаж. Зрештою, запропоновано вживати для вибраних текстів терміни «репортаж» і «літературний репортаж» як синоніми. Засвідчено потребу й актуальність подальших тематичних досліджень.

Втілення авторського міту Олега Лишеги в поетичних циклах «Зима в Тисмениці» та «Снігові і вогню»

Максим Миколайович Калініченко — 2025-03-17

У творчому доробку О. Лишеги сформовано цілісний авторський міт, витворений на основі унікального світобачення автора. У своїй поезії йому вдалося органічно реактуалізувати особливий архаїчний світогляд, який послідовно проявляється в мисленні ліричного суб’єкта. Тексти в межах різних поетичних циклів будують єдину концептуально-сюжетну тяглість, поєднану сталими мітологемами й особливостями організації часу та простору в поетичному світі О. Лишеги.

«Безґрунтянство» В. Петрова-Домонтовича у філософському контексті другої половини ХХ століття

Юлія Юріївна Карпець — 2025-03-17

У статті проаналізовано феномен «безґрунтянства» у художніх творах і наукових розвідках Віктора Петрова-Домонтовича. Виокремлено конструктивні аспекти феномену у філософському контексті другої половини ХХ століття: одірваність від звичного життєвого плину, його культурне означування, незворотне прямування за бажанням у психоаналітичному розрізі та продукування письма як утвердження «безґрунтянства». Зроблено спробу виявити тяглість «безґрунтянства» як конструктивний початок у літературі українського модернізму («пастельна романтика» М. Коцюбинського, ранні твори В. Домонтовича) та певне передування екзистенціалізму в літературі повоєнної Європи в 1940-х рр. Залучено поняття письма, так зменшено дистантність між філософськими інтенціями «безґрунтянства» та літературознавчими, заразом зважено на такі ознаки письма, як замисленість, інтелектуалізм і соціальна стишеність. Конструктивні аспекти «безґрунтянства», їх функціонування у тексті В. Домонтовича проаналізовано на прикладі романів «Дівчина з ведмедиком» і «Доктор Серафікус».

Словесна магія Василя Герасим’юка

Людмила Олександрівна Кісельова — 2025-03-17

У статті стисло окреслено феномен «магії слова». Проаналізовано структуру «магічних перформативів» і засоби ритуалізації поетичного тексту на матеріалі творів Василя Герасим’юка. Виявлено функції і символічні значення «магічних помічників» ритуалу, їхній зв’язок з авторським міфом Поета та елементами створюваного Герасим’юком «гуцульського тексту». Також доведено, що ритуальні інтенції, наявні вже в перших збірках Герасим’юка, притаманні усьому корпусу його текстів. Заклинально-замовляльна магія поета спрямована на протистояння хаосу, «переображення» занепалого світу і збереження питомого культурного простору бодай у слові.

«Кожний історичний етап спрямовує людину до активності...» (Листи Агапія Шамрая до Анастасії Ніженець 1945–1949 рр.)

Оксана Володимирівна Пашко — 2025-03-17

У публікації на основі архівних матеріалів реконструйовано невідомі сторінки біографії українського літературознавця Агапія Шамрая. Наприкінці 1940-х рр., під час двох репресивних кампаній в Україні, вченого було звинувачено у «буржуазному націоналізмі» та «безродному космополітизмі». Вперше опубліковано чотири збережені листи Агапія Шамрая до літературознавчині Анастасії Ніженець (1945–1949 рр.), з якою його пов’язувала ще з 1930-х зацікавленість давньоукраїнською літературою.

«Сковородинівський» текст в українських драматургії і театрі 1980–1990-х років

Наталія Іванівна Пелешенко — 2025-03-17

У статті проаналізовано «сковородинівський текст» в українських драматургії і театрі «нової хвилі» (1980–1990-ті рр.), зокрема йдеться про інтерпретацію творів Григорія Сковороди («Благодарний Еродій» у Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса, режисер В. Кучинський, 1993), формування його образу та образу «сковородинівської» людини у п’єсах «Сад» (1971) і «Вертеп» (1972) В. Шевчука, що їх 1989 р. сценічно втілили О. Кужельний і В. Малахов у нових театральних осередках (Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» і Київському академічному драматичному театрі на Подолі).
У діяльності всіх трьох тоді студійних осередків простежувалися постмодерністські тенденції, зіперті на неміметичність, умовність, гру, експеримент, відкритість форми, інтертекстуальність, міфологічність тощо.

Листи Віктора Петрова до Дмитра Чижевського (1946–1949)

Андрій Володимирович Портнов — 2025-03-17

Уперше опубліковано листи Віктора Петрова до Дмитра Чижевського 1946–1949 рр. з особового фонду Д. Чижевського в Університетській бібліотеці м. Гайдельберг (Німеччина). Основною темою листування дослідників була робота над підручником «Українська література» (Мюнхен, 1949) для студентів Українського Вільного Університету. У вступній публікації реконструйовано історію знайомства та наукової взаємодії вчених.

Трансформація християнських мотивів у збірці Ігоря Римарука «Бермудський трикутник»

Дарина Ігорівна Чупат — 2025-03-17

У статті йдеться про процеси деміфологізації і реміфологізації, за допомогою яких Ігор Римарук оновлює християнський міф. Ці процеси забезпечують постійну актуальність міфу, зокрема проявляючись у літературі. Завдяки зміні акцентів і трактувань міф зберігає свою «підйомну силу», тим самим лишаючись актуальним.
Добре ілюструє зміну поглядів на ключові образи та мотиви християнського міфу розглянута у статті збірка Ігоря Римарука «Бермудський трикутник». У ній автор розробляє нові трактування ядерних елементів християнського міфу, в такий спосіб оновлюючи його.

Єврейські образи української літератури XX — початку ХХІ століття

Софія Володимирівна Гайдучок — 2025-03-17

У статті розглянуто розмаїття єврейських образів української літератури та їхню еволюцію від ХІХ до початку ХХІ ст. Проаналізовано нові єврейські типажі в контексті імагологічного дискурсу, окреслено специфіку зображення єврейських персонажів у різні історичні періоди, розкрито взаємодію Свого та Іншого. Матеріалом дослідження є роман В. Підмогильного «Невеличка драма» (1929), новела М. Хвильового «Кімната ч. 2» (1921–1923), роман С. Майданської «Землетрус» (1994), оповідання О. Забужко «Дівчатка» (1998), збірка В. Шнайдера «Записки сільського єврея» (1998) і роман А. Грувер «Її порожні місця» (2022). Залучено як твори українських письменників, так і українських письменників єврейського походження, щоби показати зв’язок двох культур і порівняти імагологічні особливості гетерообразу й автообразу в контексті історико-культурних реалій певного періоду. Окремо було розглянуто імагологічний концепт єврейськості і його авторську варіативність. Зроблено спробу окреслити минулий, теперішній і майбутній стан єврейсько-української культурної взаємодії, зважаючи на трагічні обставини сьогодення.

Моральна проблематика фентезійної окталогії Анджея Сапковського

Марта Михайлівна Крапивницька — 2025-03-17

Статтю присвячено аналізу моральної проблематики «Відьмацької саги» А. Сапковського. Простежено функцію мотивів самоусвідомлення і моралі. А. Сапковський конструює героїв, які зіштовхуються з моральними дилемами і мають робити вибір. Багато ключових героїв саги проходять через символічну смерть і переродження до нового життя, після чого намагаються виправити помилки, скоєні раніше.

Парадокс легітимації в контексті українського фанфікшну

Марія Олексіївна Панфьорова — 2025-03-17

Визначивши фанфікшн як особливий тип трансформативного тексту, авторка статті використовує термін «парадокс легітимації» для опису відносин авторів фанфіків із першотекстом, як це пропонує робити Джудіт Мей Фатала у своїй роботі «Фанфікшн і Автор». Парадокс полягає в тому, що незалежно від позиції самого автора фанфікшну та спрямування його твору трансформативний текст водночас підважує і утверджує ідеї оригіналу.
Роботу парадокса продемонстровано на прикладі українського фандому манги та аніме «Хеталія» у 2010–2013 рр. Хоч автори намагалися змінити наявний у каноні образ України (зробити її менш емоційною і більш жорстокою, менш пасивною і більш волелюбною), деякі її риси залишалися незмінними, зокрема її білість і родинний зв’язок із Росією. Навіть найбільш радикальні спроби переосмислення перебували в тіні імперських стереотипів, підтримуваних оригінальною мангою.
На противагу цьому проаналізовано ситуацію у фандомі, що сформувався у 2019–2020 рр. навколо шипінгу Симона Петлюри й Володимира Винниченка (так звані петлюрченки). На перший погляд, автори фанфіків за петлюрченками перетворюють історичних діячів на тропи, які можливо відтворювати й змінювати на свій розсуд. Однак за пильнішого погляду стає зрозуміло, що навіть найбільш субверсивні фанфіки романтизують Українську Революцію та український бунт як такий.
У статті зроблено висновок, що описані особливості парадокса легітимації зумовлено не лише індивідуальними виборами авторів, а і їхнім відчуттям власної національної ідентичності в конкретні періоди української історії. Зокрема, довоєнні твори відтворювали колоніальні наративи частіше за ті, що були написані після 2014 р.

Розуміння гуманізму Ф. Моріаком і П. Клоделем у контексті французького «католицького відродження»

Анелія Леонідівна Польщак — 2025-03-17

Статтю присвячено дослідженню питань розуміння гуманізму Ф. Моріаком і П. Клоделем у контексті літератури французького «католицького відродження», для якої є характерними певні спільні риси, зокрема оцінка ролі й місця людини в суспільстві та світі. Особливу увагу надано протиборству двох варіантів гуманізму в ХХ столітті — атеїстичного і християнського. Творчість Ф. Моріака у своїй глибинній сутності є вираженням християнського гуманізму, на якому в ХХ столітті позначились роздуми Ж. Марітена стосовно людини в цілісності її природного та надприродного буття. Ф. Моріак, як і П. Клодель, пов’язує справжній гуманізм і християнство, стверджуючи, що Христос є найвеличнішим творцем людських особистостей.

«Фауст» Й. В. Ґете в тематико-поетичній проеєкції на «Італійську подорож»

Борис Борисович Шалагінов — 2025-03-17

У статті встановлено звʼязки між конкретними спостереженнями і роздумами поета під час його перебування в Італії у 1786–1788 pp. та відповідними сюжетними епізодами, проблемно-тематичними вузлами й поетичними прийомами у «Фаусті», зокрема: виникнення «загального плану» твору, орієнтація на «театральність» цілого, використання сценічної «масовки», поєднання гротеску і карикатурності, серйозного і комічного, карнавальна «пожвавленість», діалог між акторами та публікою, пейзажно-колористичні прийоми, історичні алюзії і конкретні географічні спостереження в «античних» сценах тощо.

Образ автора в романтичному літературному тексті (на матеріалі повісти Рене-Француа де Шатобріяна «Рене або наслідки пристрастей»)

Анастасія Олександрівна Шкленська — 2025-03-17

У статті проаналізовано, як автобіографічні елементи впливають на образ автора в романтичному літературному тексті. На прикладі повісти «Рене або наслідки пристрастей» Р. Шатобріяна висвітлено як життєтекст, християнська парадигма й тогочасні культурні тенденції стають символічним тлом у творі. Окремо йдеться про так звану хворобу часу й романтизацію ментальних розладів у літературі.

Профанний і трансцендентний світи в оповіданні про заснування Успенської церкви

Владислав Вікторович Альошин — 2025-03-17

У статті розглянуто реальний і трансцендентний світи та їхню роль в оповіданні про заснування Успенської церкви. Значну увагу приділено мотиву чуда та його зв’язку з позатекстовою дійсністю як ідеологічного обґрунтування потреби збереження Києвом початкової політичної функції. Також досліджено присутність трансцендентного в інтертекстуальних сюжетах (біблійні алюзії) і на рівні ідей (присутність Богородиці в Києві). Цікавить автора і проблема архітектурного дискурсу як наслідок впливу трансцендентного на реальне.

Із зіркою на плечі: джерела апокрифічного оповідання «Пилат і пресв. Богородиця»

Олена Юріївна Пелешенко — 2025-03-17

У статті вперше досліджено джерела апокрифічного оповідання «Пилат і пресв. Богородиця» з рукопису отця Теодора Поповича Тухлянського XVIII ст. Доведено, що стрижневим засобом сюжетотворення оповіді про навернення Понтія Пилата в християнство після розмови з Дівою Марією є логіка богородичного чуда.
Розглянуто систему співвідношень тексту Біблії і апокрифів про Діву Марію та Понтія Пилата крізь призму теорії гіпертекстуальних трансформацій Ж. Женетта. Послуговуючись методами структурного аналізу, укладено покажчик мотивів апокрифів про Понтія Пилата за зразком відповідних індексів, які розробили фольклористи Ф. Бадаланова, О. Бєлова, М. Зовчак, І. Кметь.
Виявлено генетико-контактні зв’язки оповідання з 1) корпусом апокрифічних апологій Пилата; 2) маріїстичною іконографічною традицією; 3) різдвяним циклом легенд про зірку Уранії; 4) «Житієм Богородиці» Епіфанія Монаха.

Формування образу святої Юліанії Гольшанської у бароковому «київському тексті»

Ольга Іванівна Петренко-Цеунова — 2025-03-17

У статті простежено, як з усталених агіографічних кліше постає новий сюжет із власною художньою своєрідністю і вписується в житійний канон. Розглянуто такі домінанти агіографічного тексту, як нетлінність мощів, чудесний порятунок святині і покарання за наругу над нею, неналежне та гідне пошанування, видіння чільним релігійним діячам. Проаналізовано, як у текстах XVII ст. постав і збагатився подробицями образ святої Юліанії, княжни Гольшанської. З’ясовано причини композиційної асинхронії, вказано на генезу паралелізму образу святої з великомученицею Варварою та іншими жінками-святими, вшановуваними в Київській митрополії.