Наукові записки НаУКМА. Літературознавство

Після кінця циклу: мотив вічного повернення та механізми автоінтертекстуальності в «Роздоріжжі круків»

М. М. Крапивницька — 2026-06-09

У статті досліджено роман Анджея Сапковського «Роздоріжжя круків», що продовжує цикл «Відьмацької саги», та проаналізовано механізми його автоінтертекстуальності. Особливу увагу приділено мотиву вічного повернення, який визначає структуру твору й логіку розвитку образу Ґеральта. Повтори сюжетів, сцен і образів формують циклічний міф про героя, а сам роман постає метатекстом, що переосмислює власну міфологію.

Епіфанія та нарація у творчості Кларісе Ліспектор

С. Магідіна — 2026-06-09

У статті досліджені тема епіфанії як раптового самоусвідомлення, засоби мови у творчості Кларісе Ліспектор на прикладах творів «Пристрасть, згідно за Г. Х.», «Час зірки» та збірки оповідань «Сімейні узи». Розглянуті впливи ідентичності на особливості форми викладу та нарації. Виявлена деконструкція біблійних концепцій, зокрема хвороби як покарання.

Культурні реалії їдишомовної літератури 1920-х рр. в українських перекладах: формування традиції

Т. В. Непипенко — 2026-06-09

У статті розглянуто практичне втілення основних теоретичних засад перекладу 1920-х рр., сформульованих М. Зеровим і О. Фінкелем, на прикладі двох тогочасних українських видань Їцхока Лейбуша Переца «Народні оповідання», у перекладі М. Зерова й О. Гера, і «Бонця Швайґ», у перекладі Ефраїма Райцина, а також збірки Дер Ністера «З моїх скарбів», за редакцією О. Фінкеля. Простежено послідовність перекладу культурних реалій, здійснені перекладачами відповідні трансформації; окреслено загальні перекладацькі стратегії та їхня відповідність або невідповідність теоретичним пошукуванням. Наведені приклади вибраних перекладацьких рішень демонструють широку палітру функціональних відповідників та еквівалентів, але також наявні у текстах стилістичні нейтралізації і локалізації, що призводять до подекуди недоречних утрат. Стаття висвітлює значення перекладів з їдишу для розвитку української літератури та формування перекладознавчої думки в Україні окресленого періоду, демонструючи, як українсько-єврейська літературна взаємодія сприяла збагаченню обох культур та становленню модерної перекладацької школи.

Іконографічні підтексти рецепції творчості Поля Верлена в Україні доби fin de siècle

О. В. Пашко — 2026-06-09

У статті зроблено спробу показати важливість іконографічного коду для рецепції біографії та творчості Поля Верлена в Україні межі століть. Для цього залучено інтерпретації як кола поетів, художників, літературних критиків, близьких до французького поета, так і Макса Нордау, автора популярної книжки про модерне мистецтво як виродження. Показано, що зі всіх типів зображень Верлена найактуальнішими для українських культурних діячів були портрети / фотографії, на яких його показано як релігійного поета. Зроблено спробу порівняти і довести візуальну подібність іконографії пізнього Верлена і Тараса Шевченка, починаючи з періоду заслання, що можна пояснити «козакофільським» слідом у французькій культурі другої половини ХІХ ст. Також висловлено гіпотезу про те, що рання рецепція творчості Верлена межі століть в Україні пов’язана насамперед з релігійним ореолом його пізньої поезії. Докладніше проаналізовано інтерпретації образу та творчості Верлена Лесею Українкою, що можна реконструювати з її літературно-критичних оцінок, насамперед у листуванні, також розглянуто важливість іконографії Верлена для розуміння драматичної поеми «Адвокат Мартіан» (1911). Зроблено спробу показати політичний контекст нереалізованого задуму Лесі Українки з підготовки збірки перекладів Поля Верлена українською 1911 року. У додатку опубліковано переклади вірша Поля Верлена, зроблені Павлом Тичиною в 1916 році та Миколою Вороним орієнтовно до 1922 року. Документи зберігаються у архіві Олександра Білецького.

Колоніалізм, міф, модерн: багатогранність візій С. Черкасенка у «Казці старого млина»

В. В. Альошин — 2026-06-09

У статті проаналізовано драму С. Черкасенка «Казка старого млина» з погляду архетипної, міфоритуальної, колоніальної та екокритики. Проведено компаративний аналіз тексту із драматургією Ґергарта Гауптмана, зокрема його драмою «Затоплений дзвін». Розвідку про текст «Казки...» проведено в контексті як літературних тенденцій і впливів (романтизм, нова європейська драма, ніцшеанство), так і суспільно-політичних тенденцій того часу. Фокус уваги спрямовано на просторовий і психологічний аспекти тексту, актуалізовані проблемою освоєння та видобування ресурсів на території українського степу. Вагомою також є загальна проблематика індустріалізації кінця ХІХ — початку ХХ ст. та ролі «високого» європейського мистецтва в її поступі.

Про чоботи і черевички: еротичне як політичне в «Ночі перед різдвом» Миколи Гоголя

І. В. Борисюк — 2026-06-09

У статті проаналізовано текст повісті Миколи Гоголя «Ніч перед Різдвом», зокрема роль повторів, сюжетних паралелізмів і лейтмотивів у конструюванні тексту. В дослідженні наголошено на взаємодії двох важливих текстуальних модусів — еротичного і політичного. Ці модуси не протиставлені як приватне і публічне — вони радше взаємодоповнювані і взаємозалежні: Гоголь демонструє проникність меж між публічним і приватним, дію публічного через приватне. Крім того, у статті запропоновано нову інтерпретацію сцени аудієнції через зіставлення її з іншою сценою, де Чуб розуміє, що його ошукано.

Письмові сцени Віктора Петрова-Домонтовича

Ю. Ю. Карпець — 2026-06-09

У статті досліджено літературне, археологічне та особисте письмо Віктора Петрова. Зазвичай дослідники зосереджені на філософських імплікаціях у романах В. Петрова-Домонтовича, їхніх взаємозв’язках із його есеями другої половини 1940-х рр. Однак спроб прокласти тяглість через матеріальність між літературними текстами 1920-х і пізнішим археологічним та особистим письмом немає. У цій розвідці досліджувано матеріальні взаємовідношення кількох типів письма В. Петрова, щоби наблизитися до множинності й тяглості політичних та естетичних переплетінь у його дослідницьких і творчих практиках. Зокрема увагу приділено архівній версії роману «Доктор Серафікус», поняттю серафічності як емансипаторному процесу, який, зрештою, здатна провадити жінка. Проаналізовано листи В. Петрова до Софії Зерової періоду 1950–1956 рр. як тягле повсякденне письмо та простір дії уявного. Методологічно у статті актуалізовано розвинуту німецьким літературознавцем Рюдіґером Кампе аналітичну категорію «письмова сцена», ідеї Мішеля Фуко щодо відношень влади з-посеред архівів і теорії письма Ролана Барта, Моріса Бланшо, Юлії Крістевої, Наталі Саррот.

Одвічний бій: метафізичне тлумачення природи українсько-російського протистояння в поемі Тодося Осьмачки «Поет»

Л. О. Кісельова — 2026-06-09

Стаття є спробою аналізу одного з найскладніших текстів Тодося Осмачки крізь призму «вічного бою» — постійної боротьби між Україною та Росією як в історичному, так і в метафізичному аспектах. Увагу приділено також культурному та релігійно-філософському аспектам, які увиразнюють причини протистояння.

Мотив ненависті Росії до України та зазіхань на її існування є ключовим у трагічно-філософському епосі Тодося Осьмачки «Поет». Автор надає цьому мотиву метафізичного тлумачення — йдеться про історичне віддзеркалення одвічної боротьби життєтворчого та руйнівного начал у всесвіті. Україна постає в поемі як утілення божественного задуму світоустрою, Росія — як тотальне заперечення цього задуму, тож їхнє протистояння набуває космічного масштабу і має вирішити долю людства.

У статті проаналізовано культурно-історичні контексти такого тлумачення та відтворено багатоликий образ російського імперського диктатора як символічного утілення світового зла.

Сенсорні відчуття як простір пам’яті у поезії Максима Кривцова

О. А. Козирєва — 2026-06-09

У статті досліджується роль сенсорних відчуттів у формуванні простору пам’яті у сучасній українській воєнній поезії. Вихідною тезою є те, що сенсорні образи у поезії не лише виконують зображальну функцію, а й слугують механізмом фіксації і трансляції пам’яті. Стаття фокусується на поезії Максима Кривцова, у якій сенсорні відчуття є одним із основних способів передання воєнного досвіду. Матеріалом для дослідження є збірка Кривцова «Вірші з бійниці» (2023 р.). У статті проаналізовано різні модальності сенсорного сприйняття: зір, слух, нюх, смак і дотик. Особливу увагу приділено акустичному виміру поезії, особливо звук / слух застосовується для збереження пам’яті про війну. Показано, що сенсорні образи формують особливий ландшафт у поезії, де пам’ять проявляється через фрагментовані сенсорні досвіди. З’ясовано, що поезії Максима Кривцова притаманна синестезійність чуттів для створення особливого простору. У результаті доведено, що сенсорні відчуття, які описуються у поезії, виконують функцію меморалізації — передають досвід і фіксують пам’ять для реципієнта.

Літературно-філософська проблематика жанру есею

М. О. Копаньова — 2026-06-09

У статті досліджено літературно-філософську проблематику жанру есею в контексті епістемологічних вимірів міждисциплінарних процесів у літературознавчому філософському та літературно-антропологічному дискурсах.

Виявлено, що есеїстичне письмо функціонує в літературному полі як особлива форма осмислення досвіду, яка не лише відображає події зовнішньої реальності, а й фіксує спосіб їхнього переживання автором.

Доведено, що есе є унікальною формою літературного письма, яка уможливлює репрезентацію досвіду в афективному, когнітивному та історичному вимірах.

Танатологічний аспект прози Михайла Яцкова

С. А. Надточій — 2026-06-09

У статті проаналізовано танатологічний аспект у малій прозі Михайла Яцкова. Міфологічна структура оповідей автора оприявнила основні риси раннього символізму, а також впливи світової літератури й філософії модернізму на творчість українського письменника. У праці йдеться про мотиви й образи смерті, що перегукуються з філософією волюнтаризму А. Шопенгауера, зокрема у праці «Світ як воля і уявлення». Рецепція смерті як спасіння у новелах М. Яцкова нагадує основні постулати релігії орфізму, що натомість пов’язано з явищем палінгенесії. У статті зроблено спробу висвітлити особливості малої прози Михайла Яцкова у контексті символізму з метою продемонструвати зміни в українській літературі періоду модернізму.

«Дідо Иванчік» Петра Шекерика-Дониківа: Міфоритуальний субстрат і телеологія тексту

О. А. Одноліткова — 2026-06-09

Статтю присвячено аналізу роману Петра Шекерика-Дониківа «Дідо Иванчік» як художньої репрезентації гуцульського космосу, що поєднує етнографічну достовірність і міфопоетичну символіку. Простежується, як етнографічні дослідження автора, зокрема праця «Рік у віруваннях гуцулів», стали підґрунтям для формування міфоритуального субстрату роману. У тексті також виявлено телеологічну логіку, що організовує оповідь довкола фігури Діда Иванчіка як основи традиції та духовної рівноваги. Ритуал і мова розглядаються як головні засоби збереження культурної пам’яті та трансляції етнічного світогляду. Здійснено аналіз опозиції «свого» і «чужого» як моделі внутрішнього космічного порядку гуцульського світу. Роман інтерпретується не тільки як літературний твір, а і як текст-обряд, у якому художнє слово виконує ритуальну функцію підтримання сакрального ладу.

Символізм у ранній поезії Якова Савченка

С. О. Осадчук — 2026-06-09

У статті відтворено біографічні дані Якова Савченка 1917–1920 років, простежено літературні впливи на творчість автора, охарактеризовано ідіостиль на прикладі дебютної збірки «Поезії. Книжка перша». Встановлено, що на ранню творчість Я. Савченка значний вплив мали тексти європейських та українських символістів, зокрема С. Малларме, О. Олеся, представників літературного угруповання «Молода муза». Зазначено також вплив футуристичної течії у контексті творення неологізмів і статичності текстів. Наявні елементи карнавальної культури й барокової драми, що, зокрема, простежуємо у топосі збірки та її символіці.

Жанр літописної статті як композиційний елемент малої прози Ніни Бічуї

О. Ю. Пелешенко — 2026-06-09

У статті досліджено жанр літописної статті як ключовий композиційний елемент у новелах Ніни Бічуї «Сотворіння тайни» та «Буєсть Митусина». Проаналізовано особливості репрезентації епохи Середньовіччя, аксіологічні та ідеологічні аспекти діалогу письменниці з «Повістю временних літ», Києво-Печерським патериком і Галицько-Волинським літописом. Особливу увагу приділено ролі гетерономних текстових елементів, стилізації літописного мовлення та алегоризації внутрішніх конфліктів у творчості авторки як яскравої представниці покоління шістдесятників.

Листи Дмитра Чижевського до Михайла Антоновича про історію української літератури (1940–1942 роки)

А. В. Портнов — 2026-06-09

До наукового обігу введено листи Дмитра Чижевського до Михайла Антоновича, писані від 4 грудня 1940 року до 24 грудня 1942 року, що стосуються підготовки видання «Історії української літератури» Дмитра Чижевського у празькому видавництві Юрія Тищенка під час Другої світової війни.

Володіння як форма буття-для-іншого: екзистенціалістський та біблійний виміри циклу Юрія Тарнавського «Ідеальна жінка»

С. І. Самборська — 2026-06-09

У статті досліджено поетичний цикл Юрія Тарнавського «Ідеальна жінка» крізь призму філософії екзистенціалізму та біблійної поетики. Увагу надано специфіці художнього моделювання образу жінки як екзистенційного «Іншого», що спричиняє уніщовіння світу. Здійснено компаративний аналіз циклу зі старозавітною Піснею над піснями, у результаті якого зафіксовано зміну мотиву трансформації світу в образі жінки. На основі праць Ж.-П. Сартра обґрунтовано, що єдиною формою «буття-для-іншого» у текстах поета виступає володіння, яке автор виявляє через анатомічну брутальність та відчуття внутрішнього остраху перед непізнаваністю фемінності.

Символіка їжі у прозі Олени Пчілки: жіноча тілесність та матримоніальні угоди

В. І. Сергєєва — 2026-06-09

Статтю присвячено дослідженню теми гастрономії у прозі Олени Пчілки. Їжа в оповіданнях «Артишоки», «Біла кицька» та «Пожди, бабо, нових правів» зазнає специфічної гендеризації, здебільшого транслюючи певне повідомлення про жіночу тілесність і матримоніальні плани. Артишоки символізують комунікативний розрив в умовах мезальянсу, цукор представлений харчовим евфемізмом жіночої сексуальності, а масло є втіленням психосоматичної проблеми (застій грудного молока як локалізація образи). Окрім конкретних продуктів, до аналізу залучені й ритуали приготування їжі та її споживання, завдяки чому вдається простежити емансипаційні шляхи персонажок Олени Пчілки з погляду побуту.

Біблійний міф про всесвітній потоп у драматургії Миколи Куліша

О. В. Терещенко — 2026-06-09

У статті проаналізовано інтерпретацію образів і мотивів біблійного міфу про всесвітній потоп у драматургії Миколи Куліша. Зокрема, розглянуто втілення таких структурних одиниць цього міфу, як образи дощу (потопу), птаха, ковчега, гори, райдуги (веселки), бездітної жінки (пари) і мотив жертвоприношення, мотив кастрації батька. Заразом виявлено значущість водних символів і образів. Також стисло згадано про образ зла в текстах драматурга. Досліджено особливість Кулішевої міфотворчості: образ ковчега співвідноситься з образом дому, що стає загрозливим простором і пов’язаний з образом бездітної жінки.

Філософія мови та творчості Юрія Тарнавського

К. В. Троїцький — 2026-06-09

У статті досліджено теоретичний доробок Юрія Тарнавського в контексті філософії мови, а також втілення авторових поглядів на мову у його творчості. Зокрема, особливу увагу приділено лексичному, синтаксичному та фонетичному рівням мови. На лексичному рівні зауважено характерний «мінімалізм» у творчості автора, пов’язаний із його бажанням універсалізувати мову. На синтаксичному рівні детально досліджено механізми семантизації синтаксису, зокрема розглянуто такі прийоми, як побудова відкритих і закритих синтаксичних структур у збірці «Без Еспанії» та спрощення синтаксису в романі «Три блондинки і смерть». Осібно розглянуто проблему десуб’єктивізації мови у творчості Тарнавського: досліджено, як автор за допомогою синтаксичних засобів намагається усунути присутність суб’єкта-автора з художнього тексту задля досягнення емоційної віддаленості та «об’єктивності» нарації. На фонетичному рівні досліджено погляди Тарнавського на питання традиції та милозвучності поезії: з’ясовано, що для Тарнавського милозвучність у поезії є неодмінною рисою традиційного підходу до творчості, що автор сприймає за перешкоду для розвитку сучасної йому поезії. Висвітлено також питання асоціативності як принципу структурування тексту, завдяки якому переходи між образами й розділами у творах Тарнавського відбуваються не за логічним чи хронологічним принципом, а за принципом семантичної або звукової подібності слів. Розглянуто концепцію «негативного тексту» — свідомо вилученої автором інформації, яку читач має відтворити самостійно в процесі інтерпретації. Таким чином, у статті визначено основні домінанти творчості Юрія Тарнавського з перспективи його філософії мови: асоціативність, бажання десуб’єктивізувати текст, надати особливої семантики синтаксису, універсалізувати мову та відійти від традицій мововжитку в українській літературі.

Точка. Простір. Рух. Трансформації ідеї часу в п’єсі Івана Кочерги «Майстри часу»

А. О. Шкленська — 2026-06-09

Циферблат завжди усміхається. Знає, що жодне з учень про лінійний час ніколи не може довести годинникову стрілку до кінцевої чи початкової точки, адже ці точки завжди відносні, щодо трьох вимірів, які ми простежимо в образах п’єси І Кочерги «Майстри часу» у їхньому перетині з ідеєю тривалості А. Берґсона.

Сенсорні образи в малій прозі Михайла Коцюбинського (культурно-естетичний контекст помежів’я ХІХ–ХХ століть)

В. Є. Шумило — 2026-06-09

У статті в рамцях культурно-естетичного контексту помежів’я ХІХ–ХХ сторіч (формування психології як дисципліни, оновлений погляд на критику словесних творів, інтерес до синестезії тощо) виконано комплексний аналіз сенсорної образності в малій прозі М. Коцюбинського, котрий передбачає розбір зорових, слухових, нюхових, дотикових і смакових елементів. Зокрема огляд здійснено крізь призму теоретичних пошуків доби, які демонструють щонайменше чотири «прототипи» на позначення феномена «сенсорний образ» у філологічній царині: «чуттєвий образ» О. Потебні, «змисловий образ» І. Франка, «внутрішній образ» О. Білецького, «акустичний образ» Ф. де Соссюра. Вагоме місце виділено специфіці стильових площин — українській реалістичній традиції та імпресіонізму як ранній формі модернізму; розглянуто поступову зміну техніки М. Коцюбинського в контексті двох стилів. Визначено складний і комбінований інструментарій автора для втілення сенсорних образів: колір, геометрична фігура, сугестія, синестезія, символізація, паралелізм, метонімія, лексичний повтор, художня деталь та ін. Виснувано, що на «реалістичному етапі» творчості М. Коцюбинського переважають зорові образи, заразом на «імпресіоністичному» — слухові й дотиково-температурні.